Тінь Сонця - Луканнон

Зустрів братів уранці, а нині постарів,
Заходилися в танці, вернувшись із морів,
Я чув – вони співали ту саму пісню знов
На міліон горлянок: наш любий Лукканон!

Та пісня – шепіт ранків, хитавиця морська,
Та пісня – ігри й танці на вимитих пісках,
Та пісня – опівнічний на гребні хвиль вогонь...
Поки прийдуть мисливці, будь славен, Лукканон!

Зустрів братів уранці й відтоді не стрічав,
Було їх сотні тисяч – рябіло ув очах.
Із заходу й до сходу, куди лиш зір сягав,
Ми разом йодлювали, і кожен з нас співав.

Ніч берег Лукканону туманом укрива,
Лишайники на скелях, на березі трава,
Майданчики піщані прибій для нас намив –
О, берег Лукканону, де народились ми!

Зустрів братів уранці – вже їх не впізнаю...
У морі нас стріляють, на суходолі – б'ють.
Женуть на смерть нас люди, немов отару в хлів.
Будь славен, Лукканоне, будь без тюленярів...

За летом Ґуверуски, нема шляху назад
Ти морю вилий пісню про біль своїх утрат.
Стернуй, стернуй на Південь, до берегів нових,
Немає, Лукканоне, уже синів твоїх!