Артем Лоік, Абіє - До перемоги

Миру не було і не буде,
розвели серця і дороги,
знайте, ми не зомбі — ми люди!
І йдемо лише до перемоги!

Миру не було і не буде,
розвели серця і дороги,
знайте, ми не зомбі — ми люди!
І йдемо лише до перемоги!

У руці не кава,
у думці «де ти ма»
у душі - канава,
удома дитина...

У серці пустеля,
у кулі прощення,
у землі постелять,
у війні хрещення.

У словах німую,
римами не вмію,
у липні зимую,
в юності сивію...

В котловані мерзну,
засинаю в ранку,
сплю і їду в "мерсі",
прокидаюсь в танку.

Не стріляю — сію,
в небо даю візу,
і дивлюсь росію
тільки в тепловізор!

Поруч побратими,
ми стіна, ми опір,
з крилами за спини,
з душами на отвір!

З вірою безмежною,
з тільки Україною
і тільки незалежною,
мрію у крові мою

окропіте віршами,
пам'ятайте в Банковій,
вміли червоніти лиш
від крові окупанта ми!

Миру не було і не буде,
розвели серця і дороги,
знайте, ми не зомбі — ми люди!
І йдемо лише до перемоги!

Миру не було і не буде,
розвели серця і дороги!
Знайте, ми не зомбі — ми люди!
І йдемо лише до перемоги!

Ми страшні у злобі,
ви смішні артисти
з зетками на лобі,
тільки, сука, ми нацисти!

Смішно, та не дуже,
не розійдемось краями,
ой димлять, мій друже,
тут далеко не кальяни…

Точимо ножі,
не точилами, а кров'ю,
ви стояли за режим,
а ми тут стоїмо за волю!

Гради нас не спинять,
орки ви непотріб,
а ми з крилами за спини,
а ми з душами на отвір!

Летимо, як вихор,
голосно, як вирок,
соло ми, а ви хор
німоти і бирок!

Ви з робами, ціпками,
з номером на камені,
з кімнатами, як камерами,
з волею, як камеді.

В цей полум'яневий час
б'ємось не питай чого?
Ми діти Шухевича
і внуки Сагайдачного!

Як колись то збруєю,
загуркочем зброєю,
з колисок отруєні
— волею!