Юрій Васильківський - Канонади війни

Від жорсткої війни зодригалась земля,
Мати втомлена сіла біля вікна...
Всю безсонну ту ніч вона в гірких сльозах,
Бо збирається син, де страшенна війна.
І прощався син з мамою... Глянув в небо на мить...
Мати знов заридала: Себе бережи...
Нерозкривши ще грона, бузок білий стоїть,
Проводжає гілками... Та плачуть дощі...

Приспів:
Канонади війни, канонади війни,
Як тривожно на серці у всіх матерів!
Скільки крові та сліз... І смертей без вини...
Скільки вдов та сиріт... І нещасних батьків...

І хлопчина той, юний, в жорстокому бою
Став дорослим... Вітчизну свою захищав,
Врятував побратимів – прикривавши в бою,
За Вкраїну – за Неньку, як щит він стояв!
До матусі його понесли усі мрії:
Він згадав кущ бузку - біля хати весну...
Його думки зірвав раптом вибух та грім,
Він до рани в грудях бузок притиснув.

Приспів.

Вмить всі мрії кудись в темноті відлетіли,
І останнєє слово МАМО він прошептав,
Він лежав, наче спав, весь у крові і в пилу,
Його гронами ніжно бузок прикривав.
Як сльозинки матусі вмивала роса,
Колискову співали в кущі солов'ї,
Прихилившись над ним у журбі стояв
Білосніжний бузок, весь у краплях крові...