Міша Май, Дарина Ковпашко - Віє вітер

Віє вітер, віє з долу,
Повертай милого додому.
Виє вітер, виє з долу,
Повертай милого додому.

Вона і він не знали війн,
Плекали з горсточку тендітних мрій,
Але сліпа, глуха, мерзенно зла,
Хмарою чорною орда повзла.

Повз азовські береги, де пірнали в світанки,
Повз затишніі кафе, де ділили сніданки.
І повз рідне село, де літо в бабусі,
Лишаючи життів – найстрашніше безглуздя.

В її важких думках бій тиші й грому,
Трима за руку міцно його вдягненного в форму,
Погляд бринить тривогою з палким коханням
І жене кляту думку геть – це не востаннє!

Віє вітер, віє з долу,
Повертай милого додому.
Виє вітер, виє з долу,
Повертай милого додому.

Де планували відпустку, там попіл:
Відкладали «на потім» –
Відкладає тепер «броніки»,
Він – патрони в окопі…

Стало серце мліти,
Не дай згоріти…
Йому на поле битви
Неси, вітер, її молитви.

А за крок до смерті
Легше у важкому бронежилеті,
Вітер прожене погані думки
Геть їх!

Вона і він вже не ті:
Цінують миті,
І най зустрінуться усі живі: «вона і він»
Не лиш в куплеті.

Віє вітер, віє з долу,
Повертай милого додому.
Виє вітер, виє з долу,
Повертай милого додому.